Хмільницкий район - прапор
Хмільницька районна державна адміністрація
Офіційний сайт
25 травня 2020 року
для людей з обмeженими можливостями

Голова райдержадміністрації Максим Мазурик і голова районної ради Зоя Бонсевич вшанували Тараса Шевченка в Уланові

22.05.2020 Кількість переглядів: 117

Сьогодні, 22 травня, голова Хмільницької районної державної адміністрації Максим Мазурик,  голова Хмільницької районної ради Зоя Бонсевич, Уланівський сільський голова Сергій Голубенко поклали квіти до пам'ятника Тарасу Шевченку, що в Уланові, з нагоди 159-ї річниці перепоховання Тараса Григоровича Шевченка в Україні.

 

Геніальним українським поетом і художником пройдено 47 років життєвого шляху: 24 роки – в кріпосному рабстві, 10 літ – волі, радостей життя і високої творчості, 11 років невимовно тяжкої солдатської муштри, яка геть підірвала його здоров'я, нарешті, три роки доживання в Петербурзі під постійним негласним наглядом жандармів.

Повернувшись до Петербурга зі своєї останньої подорожі Україною у вересні 1859 року, Тарас Григорович з листопада 1860 року почав часто нездужати.

У день смерті поета всі, хто був увечері на панахиді, зібралися в квартирі його друга й душоприказника М.М. Лазаревського, де тоді ж було вирішено, як увічнити пам'ять Т.Г.Шевченка. Першим із восьми заходів ви­рішили: перевезти тіло поета в Україну, згідно з його заповітом від 1845 року:

Як умру, то поховайте                                            
Мене на могилі,
Серед степу широкого,
На Вкраїні милій.

Для Шевченка Україна – найвища святиня земна, за неї він готовий був принести в жертву Богові і тіло, й душу, для неї він жив і страждав.

І в 1847 році він прохав однієї ласки: упокоїти його кістки в рідній землі.

Хоча серце замучене,
Поточене горем,
Принести і положити
На Дніпрових горах.

                          ("Сон", "Гори мої високії").

Отож, труна з прахом поета переночувала у церкві Різдва, що на Подолі. Наступного дня жалобний похід у супроводі великого натовпу потягнувся по шосе до Ланцюгового мосту, за яким через великий розлив Дніпра стояли тоді пароплави. На одному з них і відбув наш Тарас у своє плавання до тихого вічного пристанища.

Через сильну весняну повінь того року пароплав не зміг у Каневі пристати до берега, і мусив зупинитися на чималій відстані від нього. Після тривалих суперечок вирішили вивантажитися таким чином: дістали звичайний драбинчастий віз, спустили на нього з пароплава труну, запряглися замість коней та й потягли його до берега. На березі небіжчика зустріло місцеве духівництво, труну поставили на ноші і "понесли батька дужого на руках своїх".

Відправивши панахиду в день прибуття, друзі поета вирушили на Чернечу гору вибирати місце для могили. 22 травня 1861 року о 7-й годині вечора при численному напливі народу з передмість і навколишніх сіл на Чернечій горі поховали Великого кобзаря України.

Так завершився останній шлях Т.Г. Шевченка в рідну Україну, про яку з болем писав:

Я так її, я так люблю
Мою Україну убогу,
Що проклену святого Бога,
За неї душу погублю!

 

 


E-Mail: *

Пароль: *


Ще не зареєстровані? Реєстрація