Жителька села Порик Галина Петрівна Янкова відзначила 100-річний ювілей
10 листопада відсвяткувала свій 100-річний ювілей жителька села Порик Галина Петрівна Янкова.
У цей чудовий осінній день жінку привітали з Днем народження голова Хмільницької районної державної адміністрації Євгеній Буткевич, заступник голови Хмільницької районної ради Анатолій Войцещук, Порицький сільський голова Олександр Криницький, голова первинної організації ветеранів Порицької сільської ради Петро Коваль, працівники культури Порика, рідні та друзі.
«Бажаю вам здоров’я, Божої ласки, уваги, любові та підтримки рідних і близьких», - сказав голова райдержадміністрації Євгеній Буткевич.
Разом з теплими, щирими словами вітання та поваги голова Хмільницької районної державної адміністрації Євгеній Буткевич і заступник голови Хмільницької районної ради Анатолій Войцещук вручили ювілярці квіти, вітальну адресу та подарунок.
Гостями було сказано дуже багато гарних слів, прочитано віршів, проспівано народних пісень. Усі побажали міцного здоров’я, шани, поваги від дітей, онуків і правнуків.
Усім присутнім у цей день дуже приємно було бачити усміхнену та щасливу іменинницю.
Цій жінці довелося побачити все: і війну, і голод, і перемогу, пройти через сумні і радісні хвилини життя. Та за прожитих сто років вона побачила найцінніше – народження чотирьох дітей, онуків та правнуків, які підтримують, люблять свою матір і бабусю.
Народилась Галина Янкова в селі Воробіївка Немирівського району, у сім’ї колгоспника. Закінчила сім класів і пішла учитись в педагогічний технікум. Провчилась там один рік і повернулась назад додому. Це було у 1933 році, коли в нашій країні був голодомор. Галина Петрівна не один раз згадувала ті голодні роки, коли вони з мамою працювали в будинку відпочинку на хазяйському дворі за мисочку баланди і кусочок хліба. Один кусочок вони їли, а другий ховали для меншого брата. Назавжди залишилось у її пам’яті те поле з картоплею, на яке сходились люди з усіх ближніх сіл. Копали ту мерзлу картоплю, чистили і їли. Вона була така біла і солодка, що їли її навіть неварену.
Довгий життєвий шлях людини дуже нетривкий і мінливий…
Галина Петрівна згадує, як перший раз її віддали заміж за набагато старшого за неї чоловіка, тому що він працював ветеринарним лікарем. Тоді вона і переїхала з ним у село Соломірку (Порик). Вдруге вийшла заміж уже тут за Янкового Саву Мефодійовча. «Мій Савка», – так лагідно вона його називала, тому що він був дуже добрий. Але їхнє подружнє життя тривало не довго, почалась війна... Гірко і страшно вимовляти це слово. Скільки життів забрала вона, скільки було пролито сліз дітей, матерів, вдів. Вдовою залишилась і Галина Петрівна. Чоловік її, Савка, загинув у Волинській області. Важко було їй з чотирма дітьми. Спочатку захворіла і померла найстарша донечка, а потім помер і син. Важко було це пережити у ті післявоєнні роки, але вона усе подолала. Виховала двох дочок, які виросли гідними людьми. Вона дуже пишається уже дорослими онуками і правнуками. Це її материнське щастя і велика радість. Роки, важка робота забрали її здоров’я, але вона ще все пам’ятає …
