100-річчя проголошення Української Народної Республіки
20 листопада 2017 року виповнюється 100 років від ухвалення ІІІ Універсалу, що проголосив Українську Народну Республіку. Відтоді розпочався активний етап розбудови держави.
Події Української революції 1917–1921 років стали найважливішими з точки зору формування національної ідеї та державотворчих традицій – наш народ уперше в ХХ сторіччі створив незалежну державу, мобілізувавши національні сили. Сформована тоді ідея державної незалежності стала визначальною для українського визвольного руху. Утворенням і розбудовою Української Народної Республіки, Української Держави, Західноукраїнської Народної Республіки українці довели здатність і спроможність національного державотворення.
Як усе починалося?
Лютнева революція 1917 року в Петрограді призвела до краху імперського режиму і встановлення Тимчасового уряду. Майже по всій Україні були ліквідовані органи царської адміністрації – тепер на місцях керували комісари.
Повалення самодержавства відкрило широкі можливості для створення або активізації громадських організацій і політичних партій. У Києві, Полтаві, Харкові, Одесі, Чернігові й інших містах відбувалися багатолюдні мітинги та демонстрації під синьо-жовтими прапорами та гаслами: “Автономію Україні!”, Хай живе федеративна республіка!”, “Вільна Україна – у вільній Росії!”, а також “Хай живе самостійна Україна!”. У промовах активісти нарешті почали відкрито говорити про українську школу й українську пресу. Потрібен був певний осередок для згуртування. Ним стала Українська Центральна Рада, створена 17 березня того ж року в Києві. Спочатку вона була швидше київською міською, аніж загальноукраїнською організацією. Але поступово перетворилася на представницький орган всього українського руху, а згодом – на парламент.
Проголошенню Української Народної Республіки передували не менш значущі події. Так, 23 червня було проголошено І Універсал Центральної Ради. 28 червня того ж року Центральна Рада створила перший уряд України, який перебрав на себе справи внутрішні, фінансові, військові, продовольчі, земельні, освітні, міжнаціональні та справи юстиції. Тогочасний кабмін дістав назву Генеральний Секретаріат.
ІІ Універсал (16 липня 1917 року) став своєрідним компромісом між Тимчасовим урядом і Центральною Радою. Перший визнав УЦР вищим органом влади, а Україна зобов’язалася самочинно не проголошувати автономії.
На порозі проголошення ІІІ Універсалу
Не зважаючи на досягнутий компроміс, протистояння між Тимчасовим урядом і УЦР тривало. Через затяжну Першу світову війну й економічну кризу в Україні спадало виробництво, зростали ціни та безробіття. Робітники масово страйкували. Ширилася більшовицька агітація. Все це спричинило падіння авторитету як Тимчасового уряду, так і пов’язаної тепер із ним Центральної Ради.
За таких умов 7 листопада 1917 року в Росії стався Жовтневий переворот. У Москві та Петрограді більшовики повалили Тимчасовий уряд, захопили владу та сформували власний уряд – Раду народних комісарів. Загроза більшовицького панування штовхала Українську Центральну Раду до швидкого оформлення держави – Української Народної Республіки. Її було проголошено ІІІ Універсалом УЦР від 20 листопада 1917 року.
Універсал визначав програму дій створеної держави у всіх сферах життя.
- Політика: збереження єдності з республікою Російською; до Установчих зборів України влада належить УЦР і Генеральному Секретаріатові.
- Економіка: ліквідація приватної власності на землю з передачею землеволодінь без викупу; встановлення 8-годинного робочого дня.
- Права людини: скасовано смертну кару; оголошено амністію політичним в’язням; анонсовано судову реформу; збережено всі свободи: слова, друку, віри, зібрань, союзів, страйків, недоторканості особи та житла.
- Права націй: визнання національно-персональної автономії для національних меншин.
- Територія: “До території належать землі, заселені у більшості українцями: Київщина, Поділля, Волинь, Чернигівщина, Полтавщина, Харківщина, Катеринославщина, Херсонщина, Таврія (без Криму). Остаточне визначення границь… що до прилучення частин Курщини, Холмщини, Вороніжчини і суміжних губерній та областей, де більшість населення українське, має бути встановлено по згоді організованої волі народу”. Ці вимоги були справедливими, адже базувалися на етнографічних і статистичних даних розселення українського народу в Російській імперії.
Проголошення Української Народної Республіки здобуло широку народну підтримку в різних регіонах країни.
На площі Б. Хмельницького о 1-й годині дня зійшлись майже усі військові частини Києва з жовто-блакитними та червоними прапорами. Прибули теж дві сотні українських козаків з Кубані та легка артилерія. Крім великої сили народу, взяли теж участь робітники залізнодорожних майстерень з червоними та українськими прапорами, студенти Народного університету зі своїм прапором, учні середніх і народних шкіл, а також діти з біженських захистів.
Перед самим пам’ятником площа пуста, вільна од народу. Вона призначена для генеральних секретарів, членів Центральної ради та для духовенства. В 2 годині з’являється голова Центральної ради Грушевський.
Зійшовши з автомобіля, М. Грушевський в товаристві офіцерів штабу обійшов стройні колони вояцтва, котрі взяли на караул.
Із собору святої Софії виходить 30 пар священиків та 5 єпископів. Задзвонили в Софійському соборі та в Михайлівському монастирі усі дзвони. Заграли оркестри “Коль Славен!..”.
Коли процесія духовенства спинилась на місці, де мало правитись молебствіє, голова Центральної ради Грушевський звернувся до народу з промовою, в якій зазначив всю урочистість і важливість моменту. Після промови Грушевського, генеральний секретар по продовольчих справах М. Ковалевський прочитав Універсал Центральної ради.
Народ кілька раз перебивав читання Універсалу вигуками “Слава!”.
Після молебствія архієпископ Алексій звернувся до народу з словом, в якому одмітив страждання України і воскресіння її до нового життя.
Залунало “Слава Українській Народній Республіці”, а оркестри заграли гімн “Ще не вмерла Україна”.
Генеральний секретар Петлюра в товаристві командуючого округом Павленка, голови “Морської генеральної ради” – Лотоцького, коменданта Києва – генерала Цицовича та французьких, англійських і румунських консулів і місій обходить все військо, яке стоїть “струнко” – під караул. Пізніше військові частини пройшли парадним маршем перед Генеральним секретаріатом та чужоземними гістьми.
Першими пройшли українські юнкери, потім представники донських козаків. Коли донці зрівнялись з генеральними секретарями представник донського козацтва сказав:
“Донські козаки вітають вільну Україну: “Нехай живе Українська Народна Республіка!” Генеральний секретар Петлюра, а за ним і весь народ одповів: “Слава донцям!”
Пізніше пройшов перший український полк георгієвських кавалерів, далі полк богданівців, курінь імені Тараса Шевченка, київські дружини, артилерійський дивізіон, дві сотні кубанських козаків, яких народ вітав з незвичайною радістю, далі перший запасний український полк, понтонери, зустрінуті гучним “Слава!”, полк полуботківців, бойовий курінь українських соціалістів-революціонерів, київське “Вільне козацтво”…
О 4-й годині парад закінчився, але ще довго неслися згуки “Слава!”, якими проводив народ українське військо по головних вулицях Києва.
www.memory.gov.ua
